У народі називають «жартом» той вид фолкльору, що його у фаховій літературі визначають як «анекдот». Анекдот це коротке, переважно вигадане оповідання про кумедну подію, випадок, характерну смішну обставину чи особу, розв’язка якого несподівана, хоч цілком логічно витікає із змісту. Термін «анекдот» походить від грецького слова «анекдотес» – невиданий. Характерною особливістю побудови анекдоту є розмова діючих у ньому осіб, різне, навмисно хибне або основане па грі слів, розуміння сказаного. Комізм скріплюється тим, що не пропаговане, вже нібито узаконене, устійнене, загальновживане поняття, а глузливо висловлене його заперечення відповідає суті змальованої особи чи події.
Український жарт здавна відомий своєю соковитістю, дотепністю. Уже в літописах Київської Русі і Галицько-Волинського князівства зустрічаються записи анекдотів, що побутували тоді серед нашого народу. Жарт лежить також в основі інтермедії, з якої згодом розвинулася українська комедія. Як відомо, інтермедії – це гумористичні сценки з «простого» народу. їх виконували для розваги глядачів між діями (звідси й назва «інтермедія»; лат.: inter mediae – «міждія») п’єс поважного характеру, з релігійним або історичним змістом, занесеними в Україну з Західної Європи або поставленими за тими зразками. В двох інтермедіях, виставлених в антрактах драми польського письменника Я. Гаватовича «Трагедія або картина смерті пресвятого Івана Хрестителя» 29 серпня 1619 року поблизу Львова, в Камінці Струмиловій, був інсценізований анекдот про купівлю кота, замість лисиці, в мішку та про трьох голодних селян, які, знайшовши пиріг, вирішили лягти спати і «котрому ся ліпшого приснить, – буде пиріг його». Наслідок цього рішення відомий: коли двоє спали, третій з’їв пиріг.
Український народний жарт знаний далеко за межами землі, заселеної українським народом.
Лист запорожців турецькому султанові, в якому лунає громоподібний сміх чубатих українських звитяжців, уже на початку XVII століття звернув на себе увагу чужинців і набув поширення в Польщі, Німеччині, Московщині, Франції, а згодом надихнув І. Ю. Репина до створення відомого художнього полотна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові Могаммедові IV» (до речі сказавши, нагородженого золотою медаллю на виставці 1893 р. в Мюнхені), композитора Р. М. Гліера – симфонічної картини-поеми «Запорожці», українських (С. Руданський) і чужинецьких (француз А. Гійом) письменників – літературних наслідувань.
В совєтських умовах жарт став наймогутнішою нелегальною зброєю українського народу в боротьбі з комуністичною ідеологією, комуністичною системою, запроваджувану в життя жорстоким насильством. Тому що в царині духа народ не піддався чужому, жарт, як зброя в цій боротьбі, – найпоширеніший вид сучасного українського фолкльору. Жарти, створені в «простому» народі, підважують саме єство комунізму. Існують також сучасні анекдоти дещо іншої наснаги. Це глузування з невихованості колишніх царських вахмістрів, що, здобувши совєтську владу, стали маршалами, генералами СССР, з совєтських генеральш. Ці жарти зафіксовані в тих колах, що вірно, хоч і не добровільно, служачи режимові, нічого не могли протиставити комуністичній владі, крім своєї іноді удаваної освідченості. Перебуваючи на підневільному становищі служак, люди цього кола ненавидять зверхників, що роблять кар’єру в наслідок приналежності до компартії. Вірна в своїй основі критика набрала проте присмаку заздрости, бо мовить про побічні явища комуністичної системи. У цілому ж серія мініатюрних малюнків – сучасних українських жартів – правдиво, з найтоншими відтінками, з найдрібнішими подробицями створює панораму підсовєтського життя в усіх його проявах, всебічно зображаючи картину комуністичного «раю». Портрети вождів КПСС – Леніна, Троцького, Сталіна, Хрущова і дрібніших – подані природно, без прикрас, у нормальний їхній зріст, у позах «геніальних», «мудрих», «любих батьків» і т. д., в тому забарвленні, в якому уявляє їх, не помиляючись, народ.
За час німецької окупації в Україні з’явилися анекдоти, спрямовані проти нацизму і його фюрерів.
Сучасні українські жарти показують моральну перевагу поневоленого, але не переможеного народу, який не втратив присутності духа І в тяжких умовах, в здавалося б безвихідному становищі глузує з ворога, вміло і влучно цілячи в його найуразливіше місце. Сучасний український фолкльор свідчить, що народ, який створив його, не втратив рис волелюбності, гумору, бойового духа козацької нації. Народ і тепер подібний до того легендарного козака, подолавши якого в нерівному бою, поляки довго мучили, а потім посадили на палю.
- Як ся маєш? – намагалися кепкувати пихаті жовніри з безборонного.
- Боремося з бідою!
- Та яка ж в тебе біда?
- Бачите ж, що сиджу дуже високо і вам ніяк цілувати мене в те місце в яке ви встромили мені кілок.
Сучасні народні жарти – прекрасний матеріал для поета. Вони чекають на свого С. Руданського.