Казковий Зігфрід, воїн і мисливець, відомий від Рейну до Дунаю, з’єднався в народній фантазії з Зігфрідом історичним, німецьким лицарем. Він-то і поставив в 862 році фортецю біля злиття Альзети і Петрюса, заснувавши державу. На торговій дорозі з французького Реймса до німецького Тріра, на стику держав, у краї завідомо неспокійному, приреченому на криваві випробування…
Проте численні удари долі тільки більше згуртовували вперте кельтське плем’я тревірів, котре здавна заселяло південний край Арденського лісу і прилеглу рівнину. Предки люксембуржців навчилися у римлян споруджувати млини, – тиснути виноград, але головне – плавити метал.
Шість століть, незважаючи на жорстокі війни, існувала середньовічна держава. Потім століття стали міняти іноземні герби на стінах «північного Гібралтару» – французькі, іспанські, австрійські, голландські, прусські.
У 1815 році, коли європейські монархи зібралися у Відні, щоб вирішувати долю Європи, Люксембург був тією гирькою, яку кидають на чашу ваг для повної рівноваги. Король Голландії і король Пруссії домагалися «північного Гібралтару». Рішення було винесено двоїсте – Люксембург отримав голландських чиновників, голландські закони, а у фортеці розмістився прусський гарнізон.
Лише в 1839 році над Альзетою розвернувся червоно-біло-синій прапор Люксембургу.
П’ять-шість десятиліть тому Люксембург славився вином та саджанцями троянд. Їздили до Люксембурга за горіхами, на спеціальний «горіховий ярмарок» у містечко Віанден. Словом, Люксембург був, по суті, фермером.
Нинішній же ж Люксембург – перш за все сталевар. На монеті номіналом в один франк недарма є викарбуваний робітник-металург біля палаючого мартена. Люксембург з випуску сталі обігнав всю Скандинавію. А якщо рахувати на душу населення, то малюк у сімнадцять разів перевершує Сполучені Штати. (Примітка: мова йде про кінець 60-х років).
Найбільше заводів на півдні країни. Там знаходиться залізорудний басейн, там, на хвилястій рівнині, виникла столиця тутешньої сталі – місто Еш-сюр-Альзет. В цьому місті мешкає майже тридцять тисяч осіб! І все ж Еш виглядає фермером, який гарно одягнувся на честь свята. Безліч невеликих заводів м’яко вкраплені в ласкавий пейзаж. Села стали індустріальними центрами, але все одно, мабуть, в кожному з них є ті ж самі пивні, миски з горохом для закуски на нефарбованих столах і той самий традиційний сільський кегельбан.
На основі публікації: В. Дружинін, журнал «Навколо світу», № 4, 1968 р.