Прислів’я та приказки – один з найдавніших жанрів усної народної творчості. Протягом багатьох століть вони виявляли здатність народу відбирати й осмислювати найхарактерніші, найтиповіші сторони явищ природи, праці, побуту, родинного й суспільного життя і в результаті ставали конденсатором багатовікового життєвого досвіду, взаємин людей між собою, між людиною та навколишньою дійсністю.
Зараз важко визначити, а якої епохи бере початок цей різновид народної мудрості. Найдавніші прислів’я та приказки пов’язані з усвідомленням людиною свого місця в природі і своєї трудової діяльності.
Нагромаджуваний досвід передавався з покоління в покоління. Багато явищ природи залишалися для людини нез’ясованими, таємничими, часто ворожими, звідси виникала віра в можливість умилостивити сили природи, примусити її не чинити людям зла. На цій основі з’явилися народні замовляння, заклинання, які пізніше, з набуттям людиною знань про природу, поступово втрачали своє конкретне призначення і в формі образних висловів залишалися в мові.
У найдавніших прислів’ях можна знайти натяки на епоху матріархату, залишки зооморфізму та антропоморфізму.
У процесі розвитку людства встановлювалися певні норми суспільної поведінки людини, етичні правила, своєрідні закони, сформовані в афористичні вислови. Іноді для зручності запам’ятовування такі правила мали віршовану форму, їх виголошували співом. В епоху родового суспільства окремі люди, що мали добру пам’ять повинні були пам’ятати основні норми етики в межах роду, закони роду. Для кращого засвоєння ці норми і закони формували в афористичні вислови. Ці ж люди були своєрідними “літописцями” роду, бо зберігали в пам’яті і передавали наступним поколінням його історію.
У ході розвитку мови одні прислів’я виходили з ужитку, інші міняли значення. Джерела, які живили приказки, весь час розширювалися. Жанр поступово збагачувався афористичними уламками народних казок, притч, анекдотів, бувальщин, оповідань, легенд, загадок, пісень тощо. Стали посилено живити прислів’я писемні художні твори та філософські трактати, де істини часто висловлювались у формі афоризмів. Але найчастіше прислів’я зароджувались в усному спілкуванні певного середовища.
Отже джерелами приказок було реальне життя і побут людей, творчість мас – уривки пісень, легенд, переказів, анекдотів, літературні та філософські афоризми.
Виникнувши на зорі зародження мови й культури, прислів’я та приказки стали невід’ємною частиною народного побуту, його словесності.
Залишити коментар
Реєстрація